Павло Вишняков: «Мені набридло грати соціальних героїв»

Головний актор авантюрної мелодрами «Співачка», Павло Вишняков, який грає у серіалі слідчого Сергія Кремньова та коханого чоловіка Наталі Кречет, розповів, як потрапив у  кіно та чому свято вірить у долю.

— Розкажіть, як доля звела вас з проектом «Співачка»? Та ще й не просто звела, а зробила головним героєм.

— Прийшов на кастинг. Мені відмовили. Але вже через кілька днів знову зателефонували та повідомили, що я затверджений на головну роль. Доля, що тут ще скажеш, від неї не втечеш.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!000

Насправді, зйомкам у серіалі «Співачка» передувала низка доленосних для мене подій. Річ у тім, що передостанній проект дуже виснажив мене. Коли він закінчився, я вирішив, що досить, треба закінчувати кар’єру актора. Мабуть, я своє вже відіграв, нема більше потенціалу.

У травні я поїхав на відпочинок, а звідти — одразу до Києва, аби порибалити. Це моє хобі, і, як ніщо інше, воно здатне відволікти мене від усіх життєвих негараздів та розслабити. Перше, що я зробив – це поїхав до магазинчика зі спорядженням для риболовлі. А поряд із ним знаходився будинок моєї знайомої кастинг-директора. Вирішив зайти в гості. Зателефонував їй, запропонував випити кави. На що вона відповіла: «Зараз я працюю, тож не вийде, проте пропоную випити кави завтра на кастингу нового проекту». Я одразу відмовився, кажу — ні, у мене ж риболовля. Проте їй вдалося мене вмовити. Дійсно через силу та, мабуть, більше з поваги до своєї знайомої я прийшов на проби. І мене затвердили на одну з ролей у серіалі «Спитайте у осені». А коли закінчилися зйомки, я відчув у собі новий прилив сил, збагнув, що я ще здатен на щось! Так почалася історія відродження Павла Вишнякова (сміється). Ну і, відповідно, так я потрапив у проект «Співачка».

— Але зйомки «Співачки» скінчилися. Ви вже працюєте над іншим проектом чи, можливо, маєте якийсь у планах?

— Ні. Не маю. Я така людина — не заглядаю надто далеко у майбутнє. Ви ж самі бачите: хотів покинути професію, а вона сама прийшла до мене. Хотів піти на рибалку, а пішов на кастинг. Звідки ж знати, що завтра буде.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Ви дуже спокійно розповідаєте про себе як про актора. Хотіли залишити професію, потім взагалі надали перевагу риболовлі замість кастингу. Як ви прийшли до цього ремесла, може хотіли займатися чимось іншим?

— Ви маєте рацію, абсолютно спокійно ставлюся до своєї професії. Не раз пробував себе і в інших. Проте, помітив одну закономірність. Річ у тім, що я не цураюся жодної роботи. Працював у Макдональдсі, потім охоронцем, таксистом. Але довго на подібних посадах я не затримувався, якось не щастило. Однак варто мені було почати організовувати свята, вечірки – все виходило. Тобто кожного разу, коли я намагався втекти від мистецтва, доля мені цього не давала і всіляко відводила такі ремесла від мене.

А до акторства мене привела знову ж таки доля. Я готувався до вступу в педагогічний. Хотів бути викладачем російської мови й літератури. Але, сталося не так, як гадалося. Як і у всіх інших школах, у моїй була дівчина активістка, яка організовувала й була ведучою усіх розважальних вечорів у школі. Якось вона підійшла до мене й запропонувала вести разом з нею такі вечори. На той час, я брав участь у шкільному КВН, і вона мене помітила, аргументувавши свій вибір тим, що я, начебто, непогано поводжуся на сцені. Я погодився, в жодному разі не думаючи про свою нову посаду як про справу життя.

Так ми з цією дівчинкою стали шкільними ведучими. Проте йшов час, і вона закінчила 11 клас. Я ж тоді був тільки у 10-му. Тому вся організаційна робота впала на мене. Згодом я збагнув, що вона мене анітрохи не напружує, навпаки, подобається. А ще трохи пізніше я дізнався, що моя однокласниця відвідує акторський гурток. Я вирішив і собі спробувати, що воно таке. І ледь не з порогу театральної студії став принцем у виставі «Попелюшка». Моя викладачка одразу помітила в мені якийсь потенціал, про який не здогадувався навіть я. І повезла мене до столиці показувати одному з визнаних педагогів театрального мистецтва. Та, недовго думаючи, винесла свій вирок: «Приїжджай вступати до нашого вишу».

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Тож, можна сміливо сказати, що акторство для вас – випадковість?

— Я б не був таким категоричним. Взагалі випадковостей у нашому житті практично не буває. Інша справа, те, що я не прагнув до цього все життя, як наприклад мої однокурсники, колеги. В мене це сталося дещо раптово.

Я приблизно можу описати сценарій мого життя, якби мені не вдалося вступити до театрального з першого разу. Спочатку, я би продовжив свій попередній план та спробував педагогічний. А якби й там не склалося, то це однозначно – міліція. Річ у тім, що мені з дитинства подобалася ця професія. Я маю знайомого, який і досі згадує  мене малим у іграшковому міліцейському кашкеті і вважає той кашкет доленосним, адже спочатку я грав правоохоронця у серіалі «Мухтар», потім у мелодрамі «Співачка».

— Часто згадуєте долю. Вірите у неї?

— Я вірю в долю. Але лише в її початок та кінець. Усю середину ми наповнюємо самі. Не можна лежати на дивані, як Іван-дурень, і аргументувати свою бездіяльність долею. Познайомитися з нею можна лише не зупиняючись і постійно працюючи. У такому випадку доля дійсно фігурує у житті й направляє нас на потрібний шлях.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Що ж, давайте повернемося до вашої останньої ролі. Це чоловік, який впродовж усієї стрічки бореться й протистоїть цій самій долі. Що скажете?

— Що я можу сказати про Сергія Кремньова? Ця людина мені чужа, ми різні, і я б ніколи не йшов його слідами. Майже весь період зйомок я займався тим, що виправдовував його і намагався знайти сенс його вчинків.

Я б ніколи не вчинив з сім’єю так, як він. Ну не можна десять разів іти від жінки, а потім знову повертатися до неї. Це не по-чоловічому! Судячи по собі, можу сказати, що я б і не почав стосунки з іншою дівчиною. Мені довіряють і цим все сказано. Просто взяти і зрадити… Ні, для мене це сором.

— А яку роль хотіли б зіграти? Можливо, є якийсь герой вашої мрії?

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Навіть не знаю чи дадуть мені коли-небудь зіграти роль, яку я хочу. Мені набридло грати соціальних героїв, я граю їх у кіно, в театрі. А хочеться щось нестандартне, унікальне. Мені цікавіше бути психом, ненормальним героєм, іншим. У таких ролях більше мотивів, є над чим подумати, у чому покопатися.

— Завжди притягували такі ролі?

— Ні, не завжди. Мабуть, з того моменту, коли я почав щось трохи розуміти у своїй професії. Сталося це не одразу, а, як мінімум, після чотирьох років гри в театрі. До того я був просто дерев’яною іграшкою, яка грала чуже життя на сцені. Наразі я не хочу зациклюватися на одному, прагну відкривати нові межі у собі. 

Дивіться серіал «Співачка» у будні о 18:00 на каналі «Україна»!

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!