"Люблю. Чекаю" - реаліті без сценарію

10 серпня в ранковому ефірі каналу "Україна" стартувало документальне реаліті з "сентиментальним" присмаком "Люблю. Чекаю". Ведучим програми став ‒ Олександр Пилипенко.
 
Аеропорт "Бориспіль". Люди поспішають на свої рейси, прощаються з коханими, зустрічають тих, кого довго не бачили... "Зустрічаєте чи проводжаєте?" ‒ саме з цим запитанням звертається до них ведучий програми "Люблю. Чекаю". Він відкриває телеглядачам дивовижні історії звичайних людей. Жодних дублів, сценаріїв і гриму. Тільки реальні люди і лише правда з перших вуст. Для тих, хто їде назавжди, це останній шанс привселюдно сказати те, що не встиг. Усі ситуації близькі глядачам, адже кожен хоча б раз був пасажиром, зустрічав або проводжав.

Для ведучого, Олександра Пилипенка, участь у проекті стала дебютом на ТБ. Хоча у медіабізнесі він з 2010 року. Працював кастинг-менеджером форматних телепроектів. Навесні Олександр сам узяв участь у кастингу і незабаром був затверджений ведучим документального реаліті "Люблю. Чекаю". Пилипенко розповів "TVEксперту" про залаштункові перипетії знімального процесу, любов у аеропорту і доленосні 15 хвилин.

- Олександре, у вас великий досвід кастинг-менеджера. А як самі оцінюєте власний теледебют?

- Щирість та відвертість людей у кадрі дають право сподіватися, що мій дебют вдалий. Звісно ж, як телеведучий, я роблю лише перші кроки і маю ще багато чому навчитися.

- Як виникла ідея створення проекту "Люблю. Чекаю"?

- Ідея не нова, це нідерландський формат, оригінал має назву "Hello Goodbye". Якщо відверто, то наша команда спочатку боялася, що українці не захочуть розповідати незнайомій людині в аеропорту про своє життя. Але вже перший знімальний день розвіяв це побоювання.

- За якими критеріями вибиралися герої програми?

- Не буду приховувати, що відбір дійсно був серйозним. У нас дуже вимогливі шеф-редактори, які допускали до знімання лише найцікавіші історії. Ми шукали щось незвичайне, навіть шокуюче, і, повірте, ми це знаходили! Наші герої ‒ це люди, які потрапляли у такі життєві ситуації, що голівудські сценаристи з радістю візьмуть їхні історії за основу фільму.

- Під час знімання траплялися форс-мажорні обставини?

- Завжди бракувало часу. Наприклад, ми знаходимо героїв з надзвичайно цікавою історією, але на інтерв’ю маємо лише 15 хвилин, бо якщо людина вчасно не перетне зону митного контролю, то літак  не чекатиме. Тому, поки пишемо інтерв’ю, адміністратор займає чергу замість пасажира і, коли залишається кілька хвилини, просто кричить у рацію: "Все! Відпускайте!". І дуже шкода, бо саме в цей час людина може розповідати найцікавіше. Форс-мажор полягає і в тому, що часу на "розгойдування" немає, все відбувається тут і зараз, і ці 15 хвилин ‒ усе, що ми маємо.
 
- Були випадки, коли люди негативно реагували на знімальну групу?

- Найбільше негативу отримують наші ресерчери, (ті, хто самостійно, без камер, спілкувалися з людьми в аеропорту, дізнавалися, хто куди летить, шукали цікаву історію). Потім шеф-редактор визначає, яка з історій, яку знайшли ресерчери, найцікавіша, і ми починаємо знімати. Так ось, саме ресерчери чого тільки не наслухалися. Люди є різні, тому реакції і слова теж були найрізноманітніші. А на знімальну групу негативу не було, адже героїв передачі знімали тільки з їхньої згоди.

- Анонсуючи проект "Люблю. Чекаю", як би ви охарактеризували його основну місію і аудиторію?

- Основна місія ‒ показати на прикладах простих людей, що ніколи в житті не потрібно опускати руки! Повірте, інколи слухав, що довелося пережити людині, яка стояла переді мною, і це просто не вкладалося в голові. Здається, людина не може витерпіти стільки страждань! Але ні, зараз вона всміхається, знову знайшла щастя і любов. І показати, що любов є повсюди ‒ наша основна місія. Нам дуже пощастило ‒ ми знімаємо у місці, де, якщо поставити прилад, котрий вимірює кількість любові, то він би зашкалював! Аеропорт переповнений щирими емоціями. Ми не можемо цього не показати. А наша аудиторія ‒ це  люди, які перемикаючи канали, шукають чогось справжнього ‒ почуттів, вражень. Програма "Люблю. Чекаю" ‒ це ніби кілька короткометражних фільмів, зовсім різних, але дуже цікавих. Тут є і сміх, і сльози. Життя людей пише свій сценарій, а ми взяли камеру та почали його знімати.

- Розкажіть бодай кілька пікантних моментів, заради яких варто переглянути "Люблю. Чекаю".

- Ми відзняли більше 100 історій, кожна з яких унікальна. Маємо відверті розмови публічних людей, людей, які вперше зустрінуться саме перед об’єктивом наших камер, коханців, і навіть людей нетрадиційної орієнтації... Я можу продовжувати, але не буду, бо знаю, що ви все одно не дозволите собі пропустити бодай один випуск і все побачите самі.