"Люблю. Чекаю". Материнська любов...

Дванадцять років мати живе далеко від власної сім'ї. Не від хорошого життя їй довелося покинути рідний будинок і тоді ще маленьких дітей. Новий випуск емоційного документального реаліті "Люблю. Чекаю" розповість глядачам справжню драму життя жінки з Вінниці. Дивіться у понеділок, 11 листопада, о 13:00 в ефірі каналу "Україна".

Сльози на очах, але вони все одно продовжують посміхатися і знаходити в житті радісні моменти. У майбутньому випуск "Люблю. Чекаю" ведучий програми Олександр Пилипенко зустріне в аеропорту "Бориспіль" двох жінок: дочка проводжає маму до Італії. Доля приготувала їх родині багато неприємних сюрпризів, але це їх лише згуртувало, хоча рідні багато років живуть нарізно.

"Мені довелося виїхати до Італії працювати. Двоє дітей на руках: доньці тоді 10 років було, синові - 14. Чоловік у мене - інвалід 2-ї групи. Треба було "тягнути" на собі всю сім'ю. Тому і прийняла це складне рішення - поїхати на рік-другий попрацювати за кордоном. Але їхала на два роки, а живу вже 12", - розповіла мама Олеся.

"Мама - дуже сильна жінка, - додала дочка Інна. - Її раніше, коли вона жила в Україні, знайомі називали "залізним Феліксом", адже мама, незважаючи на свою хворобу (поліомієліт) постійно крутилася, постійно десь працювала, навіть по 36 годин поспіль, все - щоб забезпечити нас усім необхідним".

Коли Інна ще навчалася в школі, вона постійно писала мамі вірші про те, як вона її любить і наскільки сильно сумує.
 
"Я не розуміла, що мама заради мене поїхала, так би мовити, принесла себе в жертву. Ми з братом злилися спочатку на неї, що вона нас покинула. Якими дурними ми були! Сьогодні за це соромно", - поділилася Інна.
 
Мама Олеся важко переносила цю розлуку, але незабаром вона отримала ще один удар долі: в автокатастрофі загинув її син.

"Зараз пройшло вже 10 років з того часу, - розповіла Олеся. - Кажуть, біль притупляється. Неправда! Біль не притупляється. Я досі плачу. Просто роблю це, коли я одна, коли мене ніхто не бачить. Це занадто боляче і я навіть через 10 років не готова це прийняти. Більше того, я постійно прокручую в голові події того ранку. Я якраз приїхала додому на два місяці. Син вирішив поїхати з Вінниці до Києва. Я навіть поставила будильник, щоб його розбудити. Зараз я запитую себе - "Навіщо я ставила цей будильник? Навіщо я його будила? "Можливо, якби він тоді проспав, він би залишився живим?!".

Ця трагедія дуже сильно підкосила жінку. Справитися з материнським горем їй допомогла сім'я італійців, у яких вона працювала.

"Звичайно, було складно, але я вдячна, що у мене хоч і були важкі моменти, але завжди були і люди, які мені допомагали впоратися з усіма труднощами, а головне - рідні та близькі. І навіть там, в Італії, я рахую дні, коли я зможу повернутися додому, у Вінницю, і бути з чоловіком, з донькою. у мене вже є онук, йому два рочки. Тобто, мені є куди повертатись і до кого звертатися. І я обов'язково повернуся", - сказала мати, міцно обняла дочку і попрощалася. Через кілька годин Олеся вже буде в Італії, і буде знову рахувати дні до повернення додому.

Дивіться цю та інші справжні історії про життя, мрії і любов в понеділок, 11 листопада, о 13:00 в ефірі телеканалу "Україна" у документальному реаліті "Люблю. Чекаю".