"Люблю. Чекаю". "Діти - моє життя"

Вони зустрічаються раз на рік, оскільки частіше мати не може бачити своїх дочок. Новий випуск емоційного документального реаліті "Люблю. Чекаю" розповість глядачам каналу "Україна" історію життя люблячої матері із Ржищева. Дивіться у понеділок, 25 листопада, о 13:00.

Вже 27 років жінка живе в розлуці зі своїми дітьми, доньками - Світланою та Людмилою. Чому рідні розлучилися? Як часто бачаться? Які випробування посилала їм доля? Ведучий програми "Люблю. Чекаю" Олександр Пилипенко дізнався неймовірну історію життя української жінки.

- Сьогодні до мене прилітає тільки одна дочка, старша Світла, але зате з двома онуками - Глібчиком та Єгоркою. Їм 14 і 8 років, - розповіла жінка. - Прилітають з Москви, але це у них пропускний пункт, живуть вони в Уренгої. У далекому 1986-му році дочка працювала в Чорнобилі, в ресторані. Після Чорнобильської аварії виїхала в Тюменську область, там і залишилася, адже зустріла свого Андрія, створила сім'ю.

На жаль, зі своїм чоловіком дочка нашої героїні Світлана прожила недовго: після 5 років спільного життя він пропав без вісті.

- Це дуже дивна історія із зникненням. Він поїхав з друзями в Москву, хлопці його десь на СТО висадили і більше його ніхто не бачив. Ми шукали його всіма способами. Батько Андрія, військовий, використовував усі свої зв'язки, ми наймали детектива. Дочка їхала до Ванги і ще однієї провидиці в Татарстан. Але всі спроби знайти Андрія виявилися марні. Світла до останнього сподівалася знайти чоловіка. На нервовому грунті у неї навіть стався викидень. Вона їздила по моргах, проходила десятки разів процедури упізнання. Після чотирьох років пошуків вона сказала мені: "Мама, я так більше не можу. Мені страшно вже дивитися на всі ці трупи. Напевно, не доля мені його знайти". Я підтримала дочку, молодша моя Людмила поїхала до сестри в Уренгой, щоб там допомогти їй впоратися з горем, там і залишилася. Так що у мене тепер обидві дочки живуть в Уренгої.

- Часто прилітають до Вас дочки? - уточнює Олександр Пилипенко, ведучий програми "Люблю. Чекаю".

- Ні, не дуже. Вони до мене - один раз на рік, буває, що я до них поїду, як я жартую, "комарів годувати", - посміхаючись, розповіла жінка. - Насправді, діти - це все моє життя. Це не порожні слова. Заради них я живу. Вже не можу дочекатися цього літака, щоб обійняти їх, поцілувати, потискати за щічки.

- А плачете - чому?

- Та я завжди плачу. Зустрічаю - плачу, проводжаю - плачу... Але насправді, я - дуже щаслива, адже Бог дав мені таку прекрасну сім'ю. Своїх дітей, онуків, зятів, сватів - я всіх їх так люблю.

А далі прийшла пора зустрічати рідних: довгоочікуваний літак з Москви приземлився...

Дивіться цю та інші справжні історії про життя, мрії і любов в понеділок, 25 листопада, о 13:00 в ефірі телеканалу "Україна" в документальному реаліті "Люблю. Чекаю".