Олексій Нагрудний: «Тепер до театру йдуть на «артистів з телевізора»

Український актор Олексій Нагрудний в інтерв'ю виданню «Високий замок» розповів про ролі у театрі та кіно, україномовний серіал «Обручка з рубіном» і заробітки.

Актора київського театру «Золоті ворота» Олексія Нагрудного глядачі знають  за телевізійними та кіношними ролями. Свого часу Олексій зіграв у фільмах «Таємниця маестро», «Улюблена вчителька», у серіалі «Поганий хороший коп»… Шанувальники пам’ятають Нагрудного і як вокаліста групи «Игрушки», одного з перших музичних колективів, що був популярним у 90-х роках минулого століття. Остання з робіт Олексія – україномовний мелодраматичний серіал виробництва телеканалу «Україна» «Обручка з рубіном».

— У серіалі «Обручка з рубіном» грає­те роль режисера. Хоч чимось схожі зі своїм героєм?

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!000

— Не можу сказати, що ми близькі з ним за характером. Хіба що за професією. Я – режисер за освітою, також працював на телебаченні. Мій герой Андрій – крутий режисер, робить потужні шоу на столичному каналі. А потім у його житті стається особиста трагедія, і він змушений повернутися у рідні Черкаси, починає топити горе у чарці. І не може вийти з того стану. Стає нікому не потрібним і набуває у серіалі негативного відтінку.

— Любите грати негативних героїв?

— Так уже склалося, що в кіно я грав в основному таких чарівних негідників. Негативні персонажі чомусь завжди більше подобаються глядачеві, аніж позитивні. Особливо ними захоплюються підлітки.

— 95 серій – це так довго. Окрім того, серіал мелодраматичний. Треба видавати щодня цілу палітру емоцій…

— Дехто вважає, що у мелодраматичних проектах актори працюють лише заради грошей, бо там немає нічого серйозного. Це не так. У таких проектах і репліки, і сльози, і тривалі великі плани «віч-на-віч». Усього цього вимагає жанр мелодрами. Іноді дивуюся, чому до мелодрам таке упереджене ставлення? Мелодрама в кіно у її класичному вигляді – нелегка праця. Зіграти у мелодрамі в кіно навіть складніше, ніж у театрі. Тому що в кіно через обмеження часу і обмежену кількість проб треба моментально включатися і переключатися. Працювати не на сто, а на всі триста відсотків! «Зі старту» треба заплакати, а за секунду – вже сміятися. Мій Андрій саме той персонаж, на якому тренуватися у цьому сенсі – одне задоволення. Андрій не є негідником, як більшість персонажів, яких мені довелося зіграти. Він впертий, у нього загострене почуття справедливості і, що найголовніше, – він чесний.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Попри різні перипетії у житі персонажів, серіал все ж таки про кохання. А яке місце займає любов у вашому житті?

— Для мене любов не ділиться на любов до мами, Батьківщини, коханої жінки, сина чи брата. Любов або є, або її нема. Все просто. Як не може в одній посудині бути жива і мертва вода одночасно. От уявіть: ви – посудина, і ви наповнені любов’ю. Хто би не зробив ковток з цієї посудини, обов’язково вип’є любов. Якщо вона у вас є, суть любові не зміниться від того, хто її випив, – добра це чи погана людина. Чи у моєму житті була любов? Так. Але це не моя заслуга. Не вважаю, що це почуття треба вирощувати і леліяти. Душа – не грядка, серце – не вазон для квітів. Хтось, можливо, не погодиться зі мною, але я кажу про любов як про дар. Одні мають цей дар, інші – ні.

— «Обручка з рубіном» – перший україномовний проект, у якому граєте?

— Другий. Перед цим я зіграв у повнометражному фільмі «Інфоголік». У березні цього року він вийшов у прокат у кінотеатрах країни, і доволі успішно пройшов.

— Окрім того, що знімаєтеся в кіно, граєте у Молодому театрі?

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Граю як запрошений актор. «Сталкери», що вже стали легендарними, «Потрібні брехуни», «Кохання людей» – усі три вистави режисера Жиркова.

— Чула, ви ще й співаєте…

— Я би назвав цей досвід компромісом. Між рівнем внутрішніх амбіцій і грошовим еквівалентом. Я був студентом, який намагався заробити собі на життя, як і більшість у середині дев’яностих років. Це було не так просто. Особливо мені, хлопцеві з провінції, який приїхав підкорювати столицю. Музична освіта за плечима і збіг обставин зіграли вирішальну роль у тому, що я опинився у цій групі. На моєму місці міг опинитися хто завгодно.

— Але ж ваша група «Игрушки» була популярною…

— Все було. Як кажуть, на безриб’ї і рак рибою стане.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

Пригадайте, яким був шоу-бізнес середини і кінця 90-х минулого століття. Поп-груп і рок-груп взагалі не було. Ми були першими, і єдині. Це вже пізніше з’явилися «Льомі-льом», «Чотири королі» та інші. Ми були першими і ми мали історичну перевагу. «Пісня року» у Києві, «Слов’янський базар» у Вітебську, «Таврійські ігри»… Не можу сказати, що пишаюся цим часом, але, безперечно, я отримав багатющий досвід у шоу-бізнесі.

— На багатьох сайтах бачила, що вас називають російським актором. Вас це не ображає?

— Тут не треба ображатися, а робити висновки. Просто у мене, як кажуть, руки не доходять цим зайнятися. Це ж треба усім системним адміністраторам розіслати листи з достовірною інформацією. А ще переконувати певних осіб, що я – це справді я. Коли маю усім цим займатися? Перекручень і неточностей в Інтернеті багато. Скажімо, неправильно написана моя дата народження – 1981 рік. Згідно з цією датою, мені би мало бути 36 років. А насправді мені вже 43. Десь бачив, що я навчався в академії імені Гнесіних у Москві. Але ж це неправда! Я там ніколи не вчився. Після восьмого класу вступив у Сєвєродонецьке музучилище імені Прокоф’єва. Вчився грати на баяні.

— Але ви справді не виглядаєте на 43 роки.

— Дякую, але це не моя заслуга.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Займаєтеся спортом?

— Ні. Мета спорту – досягнення перемог і максимальних результатів на спортивних змаганнях. Це йде врозріз зі східною філософією підтримки тіла у фізичній формі. Займався джиу-джитсу, виграв «бронзу» на чемпіонаті України у Запоріжжі 2001 року. Цей мій єдиний спортивний досвід. Фізичну форму підтримую, бо акторові це необхідно.

— Через завантаженість на знімальному майданчику не думали піти з театру?

— Ніколи! Театр – це база, фундамент, це те, на чому стоїть твоя майстерність і професія. Іншими словами, театр – як тренажерний зал, лабораторія, дослідницький центр, майстерня, де можна розібрати себе до останнього гвинтика і знову скласти, тюнінгувати, використовуючи новітні технології. Навіть якби щось пішло не так, і ти йдеш зі сцени під стук власних каблуків, знаєш, що можна у будь-який момент почати репетирувати з нуля. А в кіно у тебе лише кілька дублів, та й то якщо пощастить. Театр – це процес, кіно – результат. У кіно актор, як болід «Формули-1» на треку: що зробили у гаражі, те треба видати по максимуму і прийти першим. Нема часу ні на репетиції, ні на те, щоб вивчити текст, ні на роботу над роллю. А тим більше немає часу на роботу над помилками.

— Художній керівник театру відпускає вас на зйомки?

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Не лише відпускає, а й щиро радіє, коли хтось з його акторів знімається у кіно. Минули ті часи, коли до театру ходили на виставу. Ідуть на актора. Я не кажу про постійну театральну публіку, а про рядового українця. Звичайна людина ходить до театру один-два рази на рік. І найчастіше ідуть до театру «на артистів з телевізора». На так звані медійні обличчя. А загалом, сучасне кіно, як і театр, як і телебачення сьогодні – це мистецтво харизматів. Ми йдемо до того, що найзатребуванішими у глядачів стануть харизматичні особистості.

— Ви народилися у Луганській області. Залишилися там родичі?

— Там залишилася моя мама. Маю намір забрати її до Києва. Мені би було спокійніше. Але для цього мені потрібна мамина згода. Бо коли людина прожила на одному місці 43 роки, зважитися на переїзд за 740 км не так просто. Тим паче, що там похований мій тато. Бог дасть – все буде добре. Розумію, що вдома навіть стіни лікують. Рубіжне – це Україна! Там наші хлопці. Наша українська армія…

— Там спокійно?

— Слово «спокійно» взагалі не можна вживати стосовно того, що відбувається зараз на Донбасі. Скажу так: там немає бойових дій.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Від чого отримуєте найбільше задоволення?

— Від смаку торта «Наполеон» і від повідомлення, коли чую, що мене затвердили на якусь роль. А це означає, що буде заробіток. Власне не робота, бо роботи завжди вистачає. А заробіток. Тоді я і моя сім’я не будуть відчувати скрути, значить, я зможу дати своїм дітям освіту таку, яку захочуть вони. Подарунки коханій зможу робити не лише на день народження, а просто так, коли захочу щось зробити приємне…