Олесь Задніпровський: «Я впевнений, що після виходу серіалу лікарі прийматимуть мене за свого»

Вже 3 жовтня на каналі «Україна» стартує медична драма «На лінії життя». В ексклюзивному інтерв'ю газеті «Факти і коментарі» народний артист України Олесь Задніпровський зізнався, що робота в цьому серіалі стала для нього справою честі.

«Коли звучала команда: «Мотор!» і режисер кричав: «Ріж! », мені ставало не по собі»

— Олесю Михайловичу, адже вам не вперше доводиться грати роль лікаря.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!000

—  Це точно. У фільмі Анатолія Матешка «Генеральська невістка» я грав головного хірурга. Але це була зовсім інша історія, не схожа на ту, що в картині «На лінії життя». У Матешка я переважно давав розпорядження як керівник. Тут же мені довелося ще й оперувати.

—  І як відчуття?

— Ви ж розумієте, що я ніколи до цього не тримав у руках скальпель. На знімальному майданчику був консультант, який мені показував, як це правильно робиться. Чесно кажучи, хоч я і розумів, що переді мною на операційному столі лежить загримований актор з намальованою кров'ю, коли звучала команда: «Мотор!» і режисер кричав: «Ріж!», мені ставало не по собі. З мене вже тече піт, я в халаті, в операційних рукавичках роблю умовний надріз, але хвилююся так, ніби це відбувається по-справжньому. Хоча мені, звичайно ж, відомо, що тільки поганий актор не хвилюється перед виходом на сцену або знімальний майданчик. Напевно, так переживає і справжній лікар, бачачи страждання людини. Думаю, режисер відчув мій стан, тому що знімав ці сцени буквально з першого дубля.

—  Ви ніколи не мріяли стати лікарем?

— І думок таких не було. З дитинства я хотів бути актором або дипломатом, тому старанно вивчав іноземні мови. Ще трохи займався спортом, але спортсмена з мене не вийшло.

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Ви вже зустрічалися на знімальному майданчику з режисером Антоном Гойдою. Це він вас запросив в серіал?

—  Відбулася цікава історія. Дійсно, вперше я познайомився з Антоном, працюючи над серіалом «Останній яничар», де грав одну з головних ролей. Коли оголосили старт серіалу «На лінії життя», я прийшов на проби. Насправді, мене запросили зіграти зовсім іншу роль. Не буду зараз розповідати, яку, тому що з нею блискуче впорався мій колега. Коли я прочитав сценарний план, сказав Антону, що хочу грати доктора Тараса Петровича. Гойда уважно на мене подивився, я пройшов одну пробу, і мене затвердили. Сподобалося, що мій герой близький мені по духу. У нього справжній український характер. Тарас Петрович володіє прекрасним почуттям гумору. І я теж люблю пожартувати. Події серіалу відбуваються під час Майдану і початку антитерористичної операції. Власне, це був час таких лікарів, як Тарас Петрович і Сергій, якого зіграв Ахтем Сейтаблаєв. Обидва вони були членами міжнародної гуманітарної організації «Лікарі без кордонів», не раз ходили під кулями. Людей, близьких їм за духом, в реальному житті дуже багато. Завдяки їм були врятовані тисячі наших солдатів.

Знаєте, я так полюбив свого героя, що мені навіть дозволяли дописувати деякі зі своїх реплік. Я додавав у мову Тараса Петровича безліч українських приказок. Знаю, що це завжди розряджає ситуацію і в звичайному житті. Тема, яка порушується в цьому серіалі, хвилює кожного з нас. На жаль, війна на сході України йде досі і невідомо, коли закінчиться. Там, на лінії фронту, разом з бійцями щодня працюють лікарі, рятуючи їм життя. Ці люди щодня роблять подвиг, абсолютно про це не думаючи.

«Не варто розмінюватися на дрібниці, тому що можна виграти копійку, але втратити своє ім'я»

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Кажуть, ви давно потоваришували з Ахтемом Сейтаблаєвим.

— Ми подружилися ще в ті часи, коли грали разом у антрепризній виставі. Це була англійська п'єса. У Ахтема була роль режисера, а у мене — видатного актора. Головну жіночу роль виконувала Ада Роговцева. Років зо два ми їздили з цією постановкою всією Україною. Траплялися різні ситуації, але завжди ми намагалися підтримувати один одного. Ахтем — актор Театру на Лівому березі Дніпра, я — франківець, але між нами завжди незримо існувало якесь акторське братство. З Ахтемом працювати на одному знімальному майданчику дуже легко. Напевно, тому, що він сам режисер і прекрасно орієнтується в ситуації. Він на диво скромна людина, але бачили б ви, як змінюється, починаючи розповідати про своїх дітей. Такі довірчі моменти дорогого коштують.

— Думаєте, якісь навички після ролі лікаря вам знадобляться в житті?

— Що стосується практичних навичок в медицині, то, сподіваюся, ні. Але нам, акторам, безумовно, передаються звички і риси характерів зіграних нами героїв. Я вже не раз переконувався, що, коли достовірно зіграю людини якоїсь певної професії, в звичайному житті люди цієї спеціальності починають мені довіряти. Упевнений, після серіалу мене прийматимуть за свого і лікарі. Так уже було з моряками і військовослужбовцями.

— Чи не втомлюєтеся від своєї публічності?

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Це атрибут моєї професії, потрібно звикати. За великим рахунком, коли тебе впізнають, то навіть добре. Значить, ти працюєш недаремно, пробираєш глядача до самої душі. Тим більше що українським акторам довгий час не вистачало публічності. Раніше українське кіно практично було знищене. Ролі у фільмах переважно роздавали російським акторам. Нам же діставався лише другий план. Але зараз ситуація поступово змінюється на краще. Практично всі, з ким я працював у «На лінії життя», — українські актори, причому прекрасні! Упевнений, що глядачі відкриють для себе багато нових талановитих імен. Мені здається, ця картина — сходинка до розуміння неповторності нашої української нації.

— У вас відома акторська династія. В онука Михайла вже проглядаються творчі задатки?

— Ще й як! Михайлик дуже упертий і самолюбний хлопчик. Обожнює підніматися на сцену до мене і до свого батька, коли ми виходимо на уклін. На все прем'єри приходить з мамою, дивиться, а в кінці вибігає на сцену з величезним букетом квітів, стає поруч зі мною і кланяється. Робить це не просто так, а по-балетному, виставляючи ніжку. Коли у мене був ювілей, в кінці вистави зал встав, аплодуючи. Я виходжу разом з сином Назаром, а Михайлик біжить, стає між нами, як винуватець торжества, бере нас за руки і довго кланяється. Принаймні зовні, задатки актора у нього є. Ще він любить читати вірші. Зі сльозами на очах вивчив гімн України — він йому довго не давався. На всіх шкільних концертах і виставах він у перших рядах. У Михайлика прекрасні вокальні дані. Загалом, якщо онук стане актором, я буду тільки радий.

— Ви — один з провідних акторів Театру імені Івана Франка. Є роль, про яку досі мрієте?

WAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAGH!!!!!!!!!!!!!!!!

— Насправді, це дуже складне питання. Зараз таке непросте життя, що, якби виникла хороша драматургія або сучасний сценарій, я із задоволенням би пірнув у такий матеріал. Мріяв би зіграти в повнометражному кіно чи серіалі, але щоб він був актуальним, про наболіле. Чесно кажучи, набридло бути учасником любовних трикутників. Але після закінчення зйомок «На лінії життя» я знову перебуваю в очікуванні. Сподіваюся, що одного разу мені подзвонять і запропонують вартісний сценарій. А в театрі граю в новій постановці «Три товариші». Твір прекрасний, але його доводиться осучаснювати. До речі, в ньому я теж граю лікаря, який намагається врятувати головну героїню. Так що тема медицини зараз у мене і в кіно, і на сцені. Важливо, що без роботи не сиджу.

— Кажуть, в акторській професії головне — везіння.

— Поняття успішної акторської кар'єри дуже розмите і відносне. Як говорив Тарас Шевченко: «Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли». Треба щодня робити свою справу. Так учив мене батько. Він любив повторювати: «Сидячи в кущах, треба завжди бути готовим, щоб, як тільки з-за повороту вискочить білий кінь, встигнути в одну мить схопити його за гриву». Актор постійно має бути у формі — зовнішній і внутрішній. А ще не розмінюватися на дрібниці, не хапатися за все підряд. Тому що можна виграти копійку, але втратити своє ім'я. Принаймні, я завжди дотримуюся цього правила.

Автор: Таїсія Бахарєва